47-річна Оксана Гайчук із села Заломи Дмитрівської громади на Кіровоградщині щодня починає свій день о шостій ранку. Вона обробляє гектар городу, тримає господарство, коптить м’ясо, в’яже віники, керує сільським будинком культури і організовує благодійні концерти для підтримки військових. Напередодні Міжнародного дня сільських жінок, який відзначають 15 жовтня, вона розповіла, чому не уявляє життя без свого села.
Оксана народилася і все життя проживає у садибі, яку її батьки збудували 40 років тому. Поруч мешкають брати й мама, якій виповнилося 86. Виїжджати до міста жінка не планує — каже, що її серце належить селу.
«Народилася й живу все життя тут, серед пагорбів біля Чорного лісу. Люблю запах горілого листя восени, цвіт вишень, магнолій. Все люблю у своєму селі, живу тільки ним», — говорить Оксана.
Щоранку вона варить каву і йде годувати своїх улюбленців — свиню Афродіту, курей, котів і собак.
«Котики, собачки — це мій релакс», — усміхається господиня.
Після домашніх турбот жінка береться до городу — понад гектар землі, який обробляє власними руками. Цьогоріч сіяла пшеницю, кукурудзу, картоплю, квасолю, овочі. Частину ділянки відвела під сорго, з якого виготовляє віники на продаж.
Біля городу облаштована коптильня — власноруч зроблена з дубових дощок і мішковини. На дно Оксана кладе тирсу з яблуні та вишні — саме там коптить м’ясо й сало для родини та передає частину синові на фронт.
Поряд із коптильнею стоїть мангал, лавочка й гойдалка, які жінка також змайструвала сама. Гойдалку вона зробила на прохання доньки-підлітка.
«Абсолютно все на подвір’ї зроблене моїми руками. Вільного часу немає — і не хочу, щоб він був. Працюю, щоб не думати про важке», — каже Оксана.
Щодня жінка долає вісім кілометрів до сусідніх Іванківців, де працює директоркою сільського будинку культури. Спочатку була художнім керівником, а вже через два місяці очолила заклад. Вона співає у вокальному ансамблі «Гармонія», організовує концерти та підтримує дев’ять місцевих творчих колективів.
Крім культурних заходів, команда проводить благодійні виступи, щоб допомагати військовим-односельцям. На останньому концерті вдалося зібрати 58 тисяч гривень.
«Наші люди дуже активні — і старші, і діти приходять на концерти. Ми всі разом підтримуємо наших захисників», — розповідає Оксана.
Після роботи вона повертається додому — знову господарство, в’язання віників, вишивання й улюблені страви для дітей. Її син Роман, 26-річний військовий, зараз служить на фронті, а донька Анастасія навчається у Донецькому університеті внутрішніх справ у Кропивницькому.
Для сина мати готує копченості й цукати з яблук, а коли діти приїжджають, пече борщ із пампушками.
«Ромчику подобаються мої цукати. Каже, що це як енергетичний батончик на завдання. А донька завжди просить борщ — каже, що в мами найсмачніший», — ділиться Оксана.
Говорячи про життя, жінка згадує улюблені рядки Михайла Стельмаха про чотири броди людини — дитинство, кохання, роботу і старість.
«Більше двадцяти років я йду третім бродом — роботи й турботи. Але не шкодую, бо люблю своє життя», — каже вона.
Найбільше Оксана Гайчук мріє про закінчення війни, щоб син повернувся додому, а її діти жили у мирній і щасливій Україні.
