Українська художниця Тамара Сафарова запропонувала новий термін для опису покоління митців без академічної освіти, які працюють у центрі сучасних подій і травм. Вона назвала цей напрям постаутсайдерським мистецтвом.
Її власна активна мистецька практика розпочалася у 2022 році як реакція на повномасштабне російське вторгнення. Відтоді мистецтво для неї перестало бути лише самовираженням. Воно стало формою опору, боротьби та публічної дипломатії.
За словами Сафарової, вона довго намагалася зрозуміти, до якого напряму належить її творчість, але не змогла вписати себе у жодну з усталених категорій. Саме під час нічних роздумів 17 – 18 жовтня 2025 року з’явилося поняття, яким вона окреслила свою позицію – постаутсайдерське мистецтво.
Цей термін означає поєднання інтуїції та усвідомлення, особистої історії та колективного досвіду, маргінальності та присутності у мейнстримному полі сучасного мистецтва.
Своїми ідеями мисткиня поділилася у приватному листуванні з колекціонеркою та дослідницею ар брют Ханною Ріґер. Відповідь стала для неї переломним моментом.
“Хоча я прочитала, що ти називаєш себе «постаутсайдерською мисткинею», я не дуже переконана в цьому, навіть якщо ти самоучка у світі мистецтва. Для мене ти не належиш ні до ар брют, ні до аутсайдерського мистецтва, адже ти надто рефлексивна стосовно сучасного мейнстриму та своєї інакшості!”
У цих словах Сафарова побачила не заперечення, а точне формулювання суті нового підходу. Саме рефлексивність, на її думку, і є ключем до постаутсайдерства.
Як формувалося мистецтво “поза системою”
Історія аутсайдерського мистецтва бере початок наприкінці XIX століття в межах медичної науки. Тоді художню творчість часто трактували як прояв хворобливого стану. Згодом цей підхід змінився і став одним із фундаментів сучасної арттерапії.
Німецький психіатр Еміль Крепелін почав збирати малюнки людей з психічними розладами. Його справу продовжив Ганс Прінцгорн, який видав працю “Художня творчість душевнохворих”. Саме вона справила сильний вплив на французького художника Жана Дюбюффе, який увів у обіг поняття ар брют – “грубе мистецтво”.
Для митців цього середовища були характерні ізоляція, одержимий внутрішній потік і відсутність свідомої орієнтації на публічне визнання. Серед знакових імен:
- Алоїз Корбаз
- Джеймс Едвард Дідс
- Адольф Вьольфлі
У 1972 році британський критик Роджер Кардинал запровадив поняття outsider art як ширше означення для самоуків поза офіційною системою. До цього кола увійшли, зокрема, Генрі Дарджер та Джанет Собель – американська мисткиня українського походження, що вплинула на Джексона Поллока, але так і залишилася на маргінесі артринку.
Окремою гілкою стало медіумістичне мистецтво – творчість людей, які створювали роботи у несвідомому стані, вважаючи себе провідниками духів. Серед них:
- Ніна Карасек
- Франциск Ярослав Пецка
- Огюстен Лесаж
- Медж Гілл
- Катрін Гарріг
Поруч існували течії наївного та народного мистецтва. Анрі Руссо, Нікола Піросмані, Бабуся Мозес, Катерина Білокур, Марія Примаченко – ці імена закарбували у мистецтві щирість, декоративність і світ, побачений внутрішнім зором.
Постаутсайдери – хто вони сьогодні
На відміну від класичного ар брют, де ключовою вважалася повна відсутність рефлексії, сучасні постаутсайдери усвідомлюють свою інакшість. Вони більше не поза світом. Вони – на його межі.
Ці митці зберігають інтуїтивність і сирість жесту, але водночас працюють із травмами, соціальним контекстом, історією й політикою. Сафарова припускає, що цей напрям почав формуватися у 2000-х роках разом зі стрімким розвитком інтернету.
Постаутсайдерське мистецтво, за її визначенням, поєднує:
- інтуїтивну автентичність
- емоційну чесність
- усвідомлену участь у сучасному культурному процесі
- відмову від міту про “невидимого генія”
Постаутсайдери не чекають, поки їх відкриють. Вони діють зараз. Це художники без академічної освіти, які говорять на актуальні теми, беруть участь у виставках, резиденціях і дискусіях, зберігаючи незалежність від системи.
Сафарова зараховує до цього кола, зокрема:
- Олену Каїнську
- Сестер Фельдман
- Ірину Максимову
Колись Жан Дюбюффе сказав:
“Справжнє мистецтво народжується поза культурними інституціями – там, де ніхто не очікує його побачити”.
Сьогодні, додає Сафарова, воно виходить із тіні саме. Без дозволу. Інстинкт і рефлексія співіснують у напрузі. І саме в ній народжується свобода.
Чи можливе “поза”, коли всі в епіцентрі травми
Для Східної Європи аутсайдер давно перестав бути романтичною фігурою. Регіон пережив низку колективних катастроф, політичних зламів і економічних розривів. У 2020-х роках саме поняття аутсайдерства потребує переосмислення.
Повномасштабна війна зробила носіями травми мільйони людей. В Україні “аутсайдер” перестає бути відокремленим. Він стає точкою концентрації спільного досвіду.
Сьогодні величезний масив мистецтва створюють військові, волонтери, переселенці, люди, що пережили окупацію і втрати. Їхні роботи – це не наївність і не декоративність. Це політичні висловлювання про колоніальне насильство, геноцид, право на існування.
На Заході політичне мистецтво часто народжується в інституціях. В Україні – навпаки. Самоуки, DIY-художники та митці з нефаховим бекґраундом створюють найгостріші художні реакції на війну.
Інтернет замінив музеї, архіви й артринок. Соцмережі стали виставковими залами й простором легітимації. Поле стало горизонтальним. Вхід – без дозволів.
Водночас українські інституції через війну, релокації й кризу не мають ресурсів системно працювати з нестандартними напрямами. Часто митці опиняються “ззовні” не через радикальність, а через відсутність місця всередині системи.
Термін “самоук” в Україні досі часто звучить як синонім “непрофесіонала”. Сафарова називає це проявом колоніального мислення, яке знецінює унікальні голоси.
Що відкриває постаутсайдерство для майбутнього
Постаутсайдерське мистецтво не романтизує маргінальність і не медикалізує одержимість. Воно говорить мовою травми, виживання й політичного досвіду. Тут інакшість перестає бути стигмою. Вона стає ресурсом.
Для України це критично важливо. Війна породила новий клас митців, які працюють із руйнуванням, втратою, опором і пам’яттю. Їхні голоси неможливо відсунути на периферію. Вони – в центрі сучасної культури.
Сафарова бачить подальший розвиток напряму у створенні спільнот, громадських об’єднань, платформ для самодокументування, виставок і резиденцій. Йдеться про формування власної мови та власної оптики.
Постаутсайдерське мистецтво пропонує нові горизонти. Без ієрархій. Без дозволів. Зсередини досвіду.
І для тих, хто відчуває себе “між”, цей простір стає точкою початку.
