Стратегічне партнерство Китаю та Росії опинилося під загрозою через несподіваний провал російських оборонних технологій та брак довіри між союзниками. У Пекіні все гучніше звучать заклики до дистанціювання від Кремля, чия непередбачуваність почала завдавати Китаю прямих фінансових та репутаційних збитків.
Каталізатором охолодження відносин стала блискавична операція США у Венесуелі. Попри наявність у Каракаса російських зенітно-ракетних комплексів С-300 та «Бук-М2», понад 150 американських літаків виконали бойове завдання без жодного опору. Ця «невидимість» російської ППО під час арешту Ніколаса Мадуро шокувала китайське керівництво. Як з’ясувалося пізніше, російське обладнання навіть не було інтегроване в єдину мережу спостереження, а місцеві військові залишилися без запчастин та належної підготовки.
Пояснення скепсису та підозри у зраді
Китайську сторону обурив не лише технічний фіаско техніки РФ. Пекін має серйозні підстави підозрювати Москву в кулуарних домовленостях із Вашингтоном. За даними The Times, російська сторона знала про підготовку американської операції та заздалегідь евакуювала своїх дипломатів, проте свідомо не попередила про це китайських партнерів.
Така поведінка поставила під удар колосальні інвестиції КНР. Тепер Китай ризикує назавжди втратити мільярдні кредити, які видавалися Каракасу в обмін на постачання нафти. Професор Пекінського університету Цзя Цінго констатує: хоча ізоляція Росії і дала Китаю певні економічні бонуси, вона водночас критично зіпсувала зв’язки з Європою.
Найшвидше врегулювання війни в Україні та дистанціювання від непередбачуваної Москви наразі є найбільш вигідним сценарієм для китайської економіки та дипломатії.
Сьогодні у політичних колах КНР формується новий консенсус. Пекін починає усвідомлювати, що роль «адвоката» Росії занадто дорого коштує. Подальша підтримка Кремля заважає відновленню відносин із Заходом, а недієздатність російської зброї на полі бою ставить під сумнів доцільність військово-технічної співпраці.
Для Китаю настає час прагматизму: збереження стабільності світової торгівлі та повернення на європейські ринки стають важливішими за токсичний союз із сусідом, який не здатен ані захистити спільні інтереси, ані вчасно попередити про небезпеку.
