Коли мова заходить про війну, більшість запитань автоматично стають риторичними. Чи може бути гріхом вбивство ворога, який прийшов на твою землю знищувати? Чи здатен хтось залишитися байдужим, коли загарбник відбирає найцінніше — дітей? У світлі геноцидних дій Росії проти України ці питання набувають жахливого і трагічного сенсу. Публіцист і політолог Юрій Федоренко у своєму блозі акцентує на ще одній жахливій сторінці сучасної війни — викрадених українських дітях.
За даними Європейського Парламенту, з 2014 року Росія незаконно депортувала на свою територію від 16 до 300 тисяч українських дітей. Саме ж кремлівське керівництво цинічно заявляє про “евакуацію” вже понад 744 тисяч неповнолітніх. Ці цифри шокують, і жодна з них не є менш моторошною — сотні тисяч дітей залишаються в заручниках агресора.
Чому Путін краде українських дітей
Причини масштабного викрадення дітей з окупованих територій мають кілька рівнів: від демографічних до пропагандистських. У самій Росії вже давно триває демографічна катастрофа — населення старішає, смертність перевищує народжуваність, а міграційний потенціал обмежений. Кремль бачить у викрадених українських дітях не просто статистику, а стратегічний ресурс.
Крім того, Кремль цілеспрямовано чинить психологічний тиск на українське суспільство. Викрадення дітей — це удар по найсвятішому, це спосіб посіяти біль, відчай і зневіру. Але результат — зворотний. Це лише посилює українську лють і ненависть до окупанта.
Політичний шантаж і “живий товар”
Російський режим неодноразово використовував викрадених дітей як політичний інструмент — “розмінну монету”, яку можуть запропонувати в обмін на ослаблення санкцій чи політичні поступки. У розрахунках кремлівських стратегів діти стали елементом шантажу міжнародної спільноти.
Окремий блок — інформаційна війна. Російська пропаганда з 2014 року активно просуває наратив про “порятунок” дітей від “київського режиму”. Те, що насправді є примусовим переміщенням і депортацією, в Росії називається “евакуацією”.
Кремлівська брехня під прикриттям “гуманізму”
Уповноважена з прав дитини при президентові РФ Марія Львова-Бєлова, яка вже отримала ордер на арешт від Міжнародного кримінального суду, продовжує заявляти, що нібито ніякої депортації не відбувається. Усі “евакуації”, за її словами, відбуваються виключно з метою безпеки дітей. Вона цинічно виправдовує вивезення неповнолітніх із Маріуполя, Бахмута та інших прифронтових територій, називаючи це “порятунком”.
Насправді ж мова йде про цілеспрямоване позбавлення батьківських прав, про переміщення дітей у так звані “оздоровчі табори”, які радше нагадують системи перевиховання в дусі гулагу. Частина з них розташована в Білорусі, частина — у віддалених регіонах Росії. Станом на зараз відомо про щонайменше сотню таких місць.
Нація, що захищає своїх дітей до останнього
Жоден представник тваринного світу не залишає своїх дитинчат без захисту. І українці — не виняток. Навпаки, історія показує, що український народ здатен боротися до останнього, якщо йдеться про захист майбутнього — дітей. Росія помилилася, зробивши ставку на деморалізацію. Це ще один доказ того, що кремлівський режим і його лідери втратили будь-який зв’язок із реальністю.
“Як може бути гріхом захист любові? До Сім’ї, Країни, Землі. Вбиваючи ворога, українці захищають свою любов. А Бог – це Любов” — підсумовує Юрій Федоренко.
Незламність українців перед обличчям геноциду — це не просто сила духу. Це відповідь на кожну дитину, яку намагається викрасти імперія зла. І ця відповідь буде гідною.
