У літературно-меморіальному музеї І. К. Карпенка-Карого в місті Кропивницькому 19 березня відбулася презентація нового видання, присвяченого творчій спадщині Софії Русової. Книга «Публікації Софії Русової у журналі “Вільна українська школа” (1917-1920)» стала результатом праці науковців Педагогічного музею України та вийшла друком до 170-ї річниці від дня народження видатної громадської діячки. Провідна наукова співробітниця установи Лариса Гайда розповіла про зміст книги та продемонструвала тематичні розділи вебсайту музею, де зібрано матеріали про популяризацію ідей Русової та заходи з увічнення її пам’яті.
Софія Федорівна Русова (у дівоцтві Ліндфорс) – постать виняткового масштабу в історії українського державотворення. Просвітителька шведсько-французького походження стала однією з найвпливовіших українок своєї епохи: теоретиком дошкільного виховання, мемуаристкою, засновницею бібліотечної справи та активною феміністкою. Її шлях пролягав через вир Української революції 1917-1921 років, де вона була членкинею Центральної Ради та очолювала Всесвітній Союз Українок. Життя Софії Русової почалося в селі Олешня на Чернігівщині у 1856 році, а завершилося в еміграції у Празі у 1940 році, залишивши нащадкам фундаментальні напрацювання в галузі педагогіки та літературознавства.
Особливу сторінку її біографії складає візит до тогочасного Єлисавета, де вона зупинилася в родині Тобілевичів. Разом із двома дітьми вона приїхала до чоловіка Олександра, який тоді займався статистичними дослідженнями повіту. Оселившись у будинку на околиці міста, Русова потрапила в унікальне середовище: її сусідом та близьким другом став Іван Тобілевич, секретар поліції, чия оселя була справжнім культурним епіцентром. Попри офіційну службу, Тобілевич був захопленим ентузіастом мистецтва, що створило особливу атмосферу для Софії Русової та її дітей у затишному саду родини корифеїв.
«…Тут ми познайомились з одною дуже цікавою особою: євреєм Гордіним, відомим на Херсонщині пропагатором нової віри – сполучення християнства з іудейством… Мене вразила його енергія і послідовність життя з словом і думками, його гарна постать, шляхетне обличчя з блискучими натхненними очима. Скоро він запросив мене взяти участь у концерті на користь його гуртка. Я мала грати на фортеп’яні і акомпанувати моєму чоловікові. Великі плакати з моїм прізвищем скоро були розклеєні всюди у місті, вже ми зробили одну репетицію, але в самому концерті не довелось нам взяти участь», – згадувала згодом сама Софія Русова у своїх мемуарах.
Причиною скасування виступу стала політична неблагонадійність Русової, яка перебувала під наглядом. Коли поліція виявила її місцеперебування, Іван Тобілевич намагався жартома відбитися від претензій, проте жандармський полковник був непохитним: через стан особливої охорони в місті діячці наказали виїхати протягом 24 годин. Попри прохання про відтермінування через малих дітей, Русова була змушена терміново вирушити до Катеринослава, залишивши сина й доньку на опіку чоловіка та старого діда Тобілевича, що провіщало тривалу розлуку з родиною.
Цей історичний інцидент мав серйозні наслідки для кар’єри самого Івана Карповича Тобілевича. Згідно з біографічними відомостями, саме виявлений факт перебування політично «піднаглядної» особи в його домі та відсутність офіційного повідомлення про це призвели до його звільнення з поліційної служби. Згодом ця ситуація стала причиною заслання драматурга до Новочеркаська, що докорінно змінило його подальший життєвий та творчий шлях.
Під час заходу літературознавець, доктор філологічних наук Сергій Михида поділився додатковими відомостями про вшанування пам’яті Софії Русової та навів маловідомі факти про її діяльність. Обговорення підкреслило значущість постаті просвітительки, чиї педагогічні ідеї та громадська позиція залишаються важливим орієнтиром для сучасного українського суспільства.
