На подвір’ї Центральноукраїнського університету імені Володимира Винниченка розгорнули масштабну акцію до Дня вишиванки. Учасники взялися за руки, утворюючи контури української держави. Усередині вони протягнули червоні та білі стрічки, які нагадували автентичний орнамент. Це об’єднало людей. Організатори прагнули створити символ незламності та єдності.
“У цьому році хотілося створити щось унікальне, щось неповторне і те, що нас об’єднує, бо зараз такі часи буремні, що нам треба об’єднуватися. Ми хотіли спочатку просто натягнути стрічки, ніби вишити. Але потім ми зрозуміли, що буде класна ідея, якщо ми створимо живий кордон, і люди самі ж в цьому кордоні для себе “вишиють” якусь частину. Ми взяли білий колір як символ свободи і червоний як символ кохання або любові до чогось і до когось”.
Кольори обрали не випадково, адже саме вони найчастіше зустрічаються у регіональних вишивках. Про це розповіла керівниця молодіжного центру Єлизавета Вихрест. Ця подія підкреслює важливість ідентичності. Вона допомагає вшанувати наше спільне коріння.
“Особисто для мене день вишиванки, це день, коли ми згадуємо своє коріння. Коли ми згадуємо, хто ми і звідки ми, і нашу незламність. Бо коли нас намагаються вбити, знищити, код нації не знищується. І оцим флешмобом ми хотіли показати, що насамперед ми є незламні, коли об’єднані”.
До ініціативи долучилося півтори сотні містян та студентів. Серед присутніх була Тетяна Матвієнко, яка поділилася своїми враженнями від події. Вона наголосила на важливості згуртованості у такі складні часи для нашої країни.
“Сьогоднішня наша концепція — це єднання, і за допомогою стрічок ми відтворюємо карту України. Тобто завдяки таким заходам ми хочемо показати, що ми єдині і що ми є однією великою родиною. Ми на прикладі нашої університетської родини хочемо показати, наскільки наша Україна цвітуча”.
Тетяна Куценко вирішила прийти на захід у родинній реліквії — вишиванці, якій уже виповнилося вісімдесят років. Ця річ має сумну історію. Вона нагадує про часи після Другої світової війни.
“Тітка Марія вона віддала цю вишиванку, яку вишивала собі на весілля, а весілля не відбулося. Через те, що після війни було дуже мало чоловіків. І вона залишилась просто як пам’ять про дівоцтво”.
Для викладачів університету подібні заходи є частиною освітнього процесу, зазначила Олена Нікітіна. Це важливий елемент патріотичного виховання молоді. Педагоги переконані, що це необхідно для майбутнього України.
“Це день, коли ми можемо зайвий раз, голосно, щиро заявити про те, хто ми є. Для нас як для викладачів першочергово — це момент патріотичного виховання, оскільки це невід’ємна частина освітнього процесу. І наша задача зберегти молодь. Зберегти молодь в Україні, для України”.
Студентка Ілона Крицька додала, що такі події дарують особливе відчуття приналежності. Вона відчуває гордість за свій народ. Це дійсно об’єднує нас.
“Коли одягаю, я відчуваю себе, по-перше, українкою. Я і є українка, але тут, знаєте, такий дух український відкривається. І от саме незламна, вільна — от такі мої відчуття. І от сьогоднішні пісня, яка звучала, — це про наш народ. І я дуже рада, що відзначають саме такі свята в Україні. Воно об’єднує нас, ми як одне ціле”.
Історія становлення української традиції
Всесвітній День вишиванки традиційно припадає на третій травневий четвер. Початок цій акції поклала у 2006 році студентка з Чернівців Леся Воронюк. Вона закликала однокурсників одягнути святковий одяг. Ідея швидко охопила всю країну. Згодом традиція набула світового визнання серед діаспори.
