У Знам’янці на Кіровоградщині з відпрацьованих аграрних матеріалів народжуються речі, що рятують життя. Волонтери перетворюють колишні рукави для зберігання зерна на ноші, сумки та плівки для бліндажів і безперервно передають їх на фронт.
До роботи тут стали з першого дня повномасштабної війни. І вже майже три роки темп не зменшується. Навпаки — зростає, разом із запитами від військових.
Керівник волонтерської групи В’ячеслав Грицюк каже: починали з базових потреб, а з літа 2022 року взялися за виготовлення м’яких нош за технічними вимогами медиків.
“М’які ноші виготовляємо по технічному завданню медиків десь з початку літа 2022 року. Ми їх шиємо із технологічних відходів дермантину. Їхня вага в середньому від 900 до 1100 грамів – це максимум”, – розповів В’ячеслав Грицюк.
Ноші легко скручуються, займають мінімум місця та мають стандартний розмір 190 на 70 сантиметрів. Матеріал для їхнього виробництва волонтерам надають благодійники.
За час роботи група пошила вже близько 2,5 тисячі таких нош. Щотижня на передову вирушає приблизно 30 одиниць, раніше відправляли по 20 – 25.
“Вони призначені для евакуації поранених. Їх ще використовують, щоб піднести боєкомплекти й для різних інших цілей. Гроші збираємо, просимо: дають волонтерські організації, дають підприємці, фермери. На місяць потрібно приблизно сім з половиною тисяч. Поки ще вдається збирати”, – сказав керівник групи.
Окрім нош, тут виготовляють міцні сумки для транспортування спорядження, одягу, медикаментів. Сировиною стають використані рукави для зберігання зерна, які волонтери збирають на сільгосппідприємствах.
“На території сільгосппідприємств ми із величезних куп витягуємо використані мішки, розстеляємо, вибираємо цілі і сортуємо. Частина йде на бліндажі, частина на ноші, мішки. Ну як не робити? Йде війна, гинуть люди”, – розповів учасник групи Василь Безай.
Серед волонтерів – люди різного віку та професій. Пенсіонерка Тетяна Скоренцова прийшла допомагати у квітні 2022 року. З того часу – щодня за швейною машинкою.
“Я професійна лікарка, а зараз стала професійною швачкою. Робимо це з великою любов’ю. У мене п’ятеро онуків і я хочу, щоб вони жили в мирній Україні. Навіть із запаленням суглобів я йду, бо це мене морально тримає”, – сказала вона.
Жінка каже прямо: волонтеритиме доти, доки вистачить сил.
“Будемо волонтерити до самої перемоги. Дуже хочу її побачити”, – говорить Тетяна.
До справи долучаються і переселенці. Ніоніла Шеїн приїхала з Лиманського району Донеччини та допомагає з грудня 2022 року.
“Хочу допомогти нашим солдатам, які захищають батьківщину. Коли закінчиться війна й ми переможемо, тоді й завершимо. А поки будемо шити”, – каже вона.
Михайло Хороленко воювати вже не може через вік. Але також знайшов своє місце в тилу.
“Якийсь час стояв на блокпосту, а потім мене запросили сюди знайомі. Інакше не можемо. Хоч чимось допомогти Збройним Силам”, – говорить чоловік.
Про практичність знам’янських нош і сумок говорять і самі військові. Мінометник Віктор каже: ці речі справді рятують у бою.
“Можна нести від двох до шести людей. Є можливість пристебнути пораненого. Якщо людина втратила руку або ногу, її дуже важко витягувати. З такими ношами набагато простіше. Ми дуже вдячні волонтерам”, – розповів боєць.
Сумки також стали незамінними в бліндажах.
“У них можна зберігати одяг, їжу, медикаменти. Вони не бояться вологи, їх легко скрутити. Можна навіть зігріватися, якщо всередину покласти грілки. У бліндажах постійно миші, волога, буває, що просто плаваємо. Такі мішки дуже практичні”, – пояснив військовий.
На початку війни у волонтерській групі було 20 людей. Сьогодні – вже 33. І всі вони працюють із єдиною метою.
Допомагати фронту тут обіцяють до перемоги України. Без пафосу. Без гучних слів. Просто щоденною працею.
