Богдана Лаюк, яка опікується питаннями культурної та мовної політики, переконана: епоха суто експертних думок має поступитися місцем реальним цифрам. Сьогодні державний підхід базується на дослідженні динаміки суспільних процесів, адже саме дані дозволяють зрозуміти, як насправді змінюється українське суспільство в умовах війни. Це стосується як популяризації книги, так і впровадження мовного законодавства.
Заступниця міністерки культури визнає, що робота на державній службі спочатку витіснила особисте читання через надмірний обсяг нової інформації та відповідальність. Проте згодом ця звичка повернулася – тепер Лаюк ставиться до книг максимально прагматично, використовуючи кожну вільну хвилину під час робочого дня.
У її поточному списку літератури домінують тексти про роботу з психологічною травмою та теорію публічної дипломатії. Культура розглядається не просто як дозвілля, а як “м’яка сила”, здатна коригувати глобальний порядок денний та лікувати суспільство, понівечене війною. Національна безпека сьогодні неможлива без осмислення культурного контексту.
Українська книга як інструмент боротьби за міжнародний інтелектуальний вплив
Одним із ключових досягнень у цій сфері став запуск програми Translate Ukraine, ініційованої Українським інститутом книги у 2020 році. Лаюк зазначає, що довгий час на Заході домінували російські класики, які створювали хибний образ “інтелектуальності” агресора. Переклад власною мовою вона називає привілеєм незалежних держав, який нарешті повноцінно реалізує Україна.
Програма підтримки перекладів допомагає іноземним видавцям покривати витрати на адаптацію українських творів. При цьому експерти оцінюють не лише якість літератури, а й маркетинговий потенціал видавництва: здатність просувати автора та створювати довкола книги правильний контекст. Це шлях від випадкових публікацій до системної присутності на світових ринках.
Поточний рік демонструє рекордні показники: близько ста українських видань готуються до виходу тридцятьма мовами у понад тридцяти країнах. Це дозволяє світу бачити Україну глибшою, ніж просто заголовки кривавих новин. Через літературу транслюється досвід, який неможливо передати фотографією чи коротким репортажем.
Зокрема, поетична збірка Артура Дроня “Гемінґвей нічого не знає” зазвучить вісьмома мовами, відкриваючи іноземцям внутрішній світ українського бійця. Роман Софії Андрухович “Амадока”, що охоплює величезні пласти історії від бароко до сучасної війни, також активно масштабується на закордонні ринки. Це і є справжня культурна дипломатія в дії.
Присутність на таких майданчиках, як Франкфуртський книжковий ярмарок, залишається стратегічним завданням для держави. Лаюк підкреслює, що період протистояння бізнесу та влади минув – зараз панує синергія. Письменники створюють сенси, видавці їх упаковують, а держава забезпечує кураторську підтримку та адвокацію на міжнародному рівні.
Українська література поступово “набирає м’язи”, розширюючи коло відомих імен за межі звичного переліку класиків сучасності. Якщо раніше світ чув переважно голоси Жадана чи Забужко в моменти криз, то зараз формується ціла індустрія, здатна презентувати цілісну та багатогранну історію країни.
Масштабне дослідження читацьких звичок та трансформація бібліотечної мережі
Після початку повномасштабного вторгнення в Україні зафіксували сплеск інтересу до національної ідентичності, що конвертувалося у відкриття нових книгарень. Проте, щоб цей тренд не згас, Міністерство культури розпочало масштабне національне дослідження читання за підтримки фонду “Повір у себе” та агенції “Градус”.
Дослідження складається з двох ключових етапів, які координує аналітикиня Інна Білоножко:
- Якісний етап: аналіз успішних та невдалих кейсів промоції читання через спілкування з професійними учасниками ринку.
- Кількісний етап: створення детального портрета українського читача, вивчення його мотивації, улюблених жанрів та впливу книг на психічний стан.
Головна мета ініціативи – зруйнувати міф про елітарність читання та довести його зв’язок із рівнем демократії та соціальним задоволенням. Лаюк апелює до досвіду британців, які пов’язують зниження інтересу до книг із виходом першого айфона та економічними кризами, що призвело до втрати навичок глибокої концентрації.
Вони пов’язують читання з нашим задоволенням від життя: це впливає на уяву, це простий ключ до насолоди, до тем для розмови, до соціалізації, зрештою – до побудови ком’юніті, спільнот, які нам сьогодні так потрібні.
Отримані дані стануть фундаментом для оновлення державної політики та допоможуть бібліотекам краще розуміти потреби своєї аудиторії. Лаюк акцентує на тому, що без реального зрізу ситуації неможливо приймати ефективні управлінські рішення, покладаючись лише на інтуїцію.
Проблема застарілої бібліотечної мережі залишається однією з найгостріших, особливо в сільській місцевості. Міністерство розробило Стратегію розвитку культури до 2030 року, яка передбачає реформування цих закладів. Основний виклик – не просто заміна російських фондів на українські, а повне переосмислення ролі бібліотеки.
Взірцевим прикладом є Львів, де впроваджено єдиний читацький квиток та проведена спеціалізація бібліотек за профілями. Держава прагне масштабувати такі успішні кейси, перетворюючи старі книгозбірні на сучасні мультифункціональні простори, де громада може розвиватися та комунікувати.
Ситуація ускладнюється тим, що бібліотеки на сході країни масово знищені або потребують релокації. У таких вразливих обставинах міністерство фокусується на підтримці спроможних менеджерів. Спільно з КШЕ запущено програму навчання для працівників держсектору, де їх вчать залучати гранти та працювати з меценатами.
Важливим кроком у цьому напрямку став закон про меценатство, ініційований міністеркою Тетяною Бережною. Це має створити легальні механізми для підтримки культури приватним капіталом, що дозволить реалізовувати проєкти різного масштабу – від національних програм до змін у невеликих селах.
Мовний барометр: як держава планує відстежувати динаміку вживання української мови
Мовна політика в Україні сьогодні розділена на кілька стратегічних напрямків, де Міністерство культури відповідає за зміцнення позицій державної мови. Богдана Лаюк нагадує, що закон про функціонування української мови як державної пройшов успішну перевірку Конституційним судом і став базою для соціальної інтеграції.
Незважаючи на позитивну динаміку переходу громадян на українську після 2022 року, цей процес залишається нелінійним. Для глибшого розуміння ситуації міністерство готує щорічне дослідження під назвою “Мовний барометр”. Воно покликане замінити декларативні лозунги чіткими фактами про реальну мовну практику в суспільстві.
