У Попельнастівській громаді на Кіровоградщині діє кафе “За ЗСУ”, де військовослужбовців безплатно пригощають обідами. Упродовж дня тут готують понад пів сотні порцій, а заклад працює вже два роки. За цей час волонтери налагодили постійний збір харчів, щоб забезпечувати тих, хто зупиняється дорогою.
Місцеві мешканці та люди з інших регіонів привозять продукти, завдяки чому заклад може функціонувати. Жінка, яка допомагає організовувати харчування, розповіла, що приїжджають з різних областей, привозять домашні страви та смаколики, а підтримка надходить з усієї України.
Утримання приміщення забезпечують благодійники. Власник кафе Георгій Шестопалов пояснив, що витрати на електрику, воду та дрова покривають завдяки допомозі фермерів і небайдужих людей, які періодично долучаються. За його словами, лише комунальні потреби обходяться приблизно у п’ять тисяч гривень.
Готують обіди жінки з громади. Серед них – переселенка з Херсонщини Тетяна Кишиневська, яка живе тут два роки. Вона каже, що разом із іншими мешканками виконує всю роботу на кухні, створюючи атмосферу домашнього побуту.
До справи долучається й подружжя Демиденків. Вони почали допомагати після загибелі на війні свого сина Володимира, похованого як невідомого у Дніпрі. Мати згадує, що 2023 рік став для родини тяжким через очікування результатів ДНК, і саме робота в кафе допомогла впоратися з болем.
Жінка розповіла, що після втрати кожного військового, який заходить поїсти, сприймає як рідного. Вона пригадує розмови із сином перед його відходом на фронт та пояснює, що тепер разом із чоловіком намагається допомагати тим, хто служить, привозячи продукти та необхідні речі.
Про заклад Демиденки дізналися випадково, коли проїжджали повз і побачили прапори біля кафе. Дізнавшись про потреби, одразу почали підтримувати його роботу.
Серед гостей закладу – військовий з позивним Батяр, який прямував зі зони бойових дій на Львівщину. Він розповів, що заїжджає сюди вже втретє. Уперше потрапив випадково, коли шукав місце для відпочинку під час дороги у відпустку. Військовий відзначає привітність персоналу, домашню їжу та можливість перепочити перед подальшою дорогою, що становить понад тисячу кілометрів.
“Дуже дякую всім за старання і тим, хто до цього долучається. Українці нині діляться на тих, хто воює, і тих, хто допомагає. Всі інші – допомагають ворогу. Немає такого, що ми воюємо за політику. Ми воюємо за свої сім’ї, за Україну, за дітей України. Розуміємо, що якщо не будемо боротися, то ворог прийде до нас. Неважливо, чи то буде Львівська область, чи Дніпропетровська, Черкаська чи Київська. Одеса, Суми, не важливо – ми боронимо всю Україну”.
На згадку про гостинність і домашні страви військові залишають у кафе свої шеврони, висловлюючи вдячність тим, хто підтримує їх у дорозі.
