Марія Садовська-Барілотті назавжди закарбувала своє ім’я в історії української культури як артистка з феноменальним сопрано. До чергової річниці від дня народження видатної співачки Світлана Колесник, яка очолює фонди кропивницького музею Івана Карпенка-Карого, та мистецтвознавиця Марина Долгіх поділилися маловідомими фактами про становлення зірки у складі легендарної трупи Марка Кропивницького.
Життєвий і творчий шлях Марії тісно переплітається з тогочасним Єлисаветградом, куди родина Тобілевичів переїхала у 60-х роках позаминулого століття. Оселя на вулиці Знаменській швидко перетворилася на неофіційний штаб української інтелігенції, де зароджувалися ідеї національного професійного театру.
Саме в стінах цього будинку проходили знакові “Карпенкові суботи”, гостями яких були Микола Лисенко та Марко Кропивницький. Світлана Колесник згадує, що Марія була справжньою душею цих вечорів – її спів настільки вражав композитора Петра Ніщинського, що він не стримував сліз і пророкував дівчині світове визнання.
Таємниці родини та сценічний псевдонім
Довгий час біографія актриси була сповнена міфів, особливо щодо її першого шлюбу. Раніше вважалося, що італієць Микола Барілотті був співаком і вчителем Марії, проте сучасні розвідки Марини Долгіх спростовують цю теорію. Дослідниця з’ясувала, що чоловік мав шляхетне коріння та працював лікарем, лише іноді виступаючи в аматорській опереті.
“За спогадами її доньки Олени Петляш, батько був гравцем, самозакоханим чоловіком, який піднімав руку на дружину. Через це Марія повернулася до батьківського дому, змінила прізвище на сценічний псевдонім Садовська, дівоче прізвище її матері, та присвятила себе театру.”
Не менш драматичною виявилася доля старшої доньки артистки, Євгенії, яку близькі називали Джекою. У 16 років дівчину викрали під час гастролей у Баку – вона потрапила до гарему турецького хана. Попри тривалі пошуки із залученням поліції, знайти її не вдалося, оскільки в регіоні панувала корупція.
Через деякий час родина отримала звістку: Євгенія стала “головною дружиною” і просила її більше не шукати. Проте життя жінки на чужині перетворилося на справжнє жахіття.
“Згодом Джеку програли в карти азербайджанському князю. Вона пережила втечу за допомогою робітників, народила сина від інженера, якого за цей зв’язок стратили, і зрештою померла на чужині від хвороб. В одному з останніх листів вона написала Марії Заньковецькій, що, попри все, не зріклася своєї віри і залишилася українкою.”
Останній вихід прими на театральні підмостки
У професійному житті Садовська-Барілотті була абсолютною примою, конкуруючи за симпатії глядачів із самою Марією Заньковецькою. Її інтерпретації образів Наталки Полтавки та Одарки у виставі “Запорожець за Дунаєм” вважалися еталонними для тогочасного театру.
Кар’єра артистки обірвалася раптово 27 березня 1891 року. Виконуючи роль Софії у драмі “Безталанна”, Марія відчула себе зле і померла майже миттєво відразу після того, як пішла за куліси. Їй було лише 36 років.
Фінал того вечора став шокуючим для публіки: на традиційний уклін мертву сестру виніс на своїх руках Микола Садовський. Тепер у будинку, де вона колись співала для корифеїв, працює музей, що зберігає пам’ять про видатну жінку, яка вивела українське мистецтво на світову аребну.
