Одинадцять місяців тому Євген Нежданов вийшов з російського полону. Сьогодні в нього власна майстерня і тату-салон в Олександрії. Шлях до цього був довгим – 27 липня 2022 року чоловіка мобілізували, а 20 серпня 2023-го, під час бойових дій на Донецькому напрямку, він потрапив у полон. Додому колишній учитель малювання повернувся 25 травня 2025 року, в останній день великого обміну «1000 на 1000».
21 місяць за колючим дротом
У полоні Євген отримав поранення стопи ще до захоплення в полон – куля розірвалася під час контрнаступу. Уламки лишилися в тілі назавжди, дістати їх лікарі не наважилися.
«Залетіла куля, яку розірвало. Контузії я не рахую. Уламки у мене залишалися, поки я був у полоні. Зараз дрібні лишилися, але сказали, що діставати не будуть, бо важко. У полон я потрапив в серпні 2023 року. Це був Донецький напрямок, біля міста Костянтинівка».
Рік і дев’ять місяців тривала повна тиша. Жодного листа. Жодного дзвінка.
«Нічого не дозволяли – ні писати, ні дзвонити. До мене нічого не доходило. До деяких доходили листи, 2-3 листи за весь час. Мені теж дружина написала декілька листів, але жоден не дійшов».
Коли в таборі дізналися про колишню професію Євгена, його змусили малювати. Не картини для душі – агітаційні плакати.
«Вони намагалися закидати такою роботою. Малював різні агітаційні роботи. Радянський Союз залишився Радянським Союзом. Змушували різні речі робити, ніхто нікого не питав. Не подобалося дуже, іноді аж нудило від того, що робиш, на жаль».
Мрія народилась саме в неволі
Саме там, у полоні, Євген вирішив, чим займеться на волі. Тату-салон і художня майстерня – це вже тоді стало його метою.
«Тим, хто мене знає і знали у полоні, я казав, що це моя мрія – відкрити тату-салон і художню майстерню. Саме в полоні зрозумів, що хочу цього. Вирішив усі питання в бригаді, вилікувався, пішов на курс тату-майстра. Як тільки закінчив, відкрив свій салон».
Перші ночі на волі чоловік майже не спав. Надолужував втрачене.
«Як тільки нас обміняли, була первинна реабілітація, ми проходили карантин. Там потрохи вводили в курс справ, інформували – що коїться в країні загалом. Я люблю спорт – одразу переглядав усі матчі, огляди, бої Олександра Усика, Олімпіаду. Намагався надолужити. Плюс про родичів усіх дізнатися хотів. Перші ночі взагалі не спав, переглядав сторінки в соцмережах дружини, мами. В полоні був повний вакуум, різні думки в голові були, зокрема, що ніхто не чекає».
Після реабілітації Євген пройшов курси тату-майстра й невдовзі відкрив власну справу.
Клієнтів поки небагато. Найкращою рекламою чоловік вважає власні роботи, тому регулярно публікує їх у соцмережах.
«Важко з тим, щоб знайти клієнтів, бо я не експерт. Люди переказують людям, деяким дуже подобається те, що я роблю».
Від дитячого захоплення до фаху вчителя
Малювати Євген почав у дванадцять років. Спочатку – вдома, потім – у художній школі, а згодом обрав це своєю професією.
«Малював все що було, змальовував з книжок, енциклопедій. Потім була художня школа у місті Кропивницький, роки чотири проходив. Коли закінчив її, вступив до педагогічного університету. Там я провчився чотири роки на вчителя образотворчого мистецтва – у 2009-2013 роках. Мій дідусь малював, й у сім’ї вважають, що ці здібності та пориви – це його гени».
Після університету Євген викладав образотворче мистецтво у школах Кропивницького району, а потім і в самому Кропивницькому.
«Був період, коли взагалі не хотілося малювали. Цей перехід від дитячого життя до більш такого серйозного, коли вже треба собі гроші заробляти, можливо мене перемкнуло і не хотілося. Коли закінчив університет, пішов працювати в школу в селі Грузьке Кропивницького району. Три роки там пропрацював, паралельно були інші школи, але недовго. Потім працював у школі №22 у Кропивницькому, там я пропрацював десь рік. За різну роботу брався: і вчителем, і спеціалістом з охорони праці, і образотворчі шкільні гуртки були».
Дітей на гуртки затягнути було непросто, хоча здібних учнів учитель бачив багато.
«Хотілося, щоб на гуртки ходило більше дітей, я бачив багато здібних на уроках. Хотілося, щоб вони ходили на гуртки, але, не знаю, не дуже вони рвалися. На гурток ходили до десятка дітей».
У 2018 році Євген виїхав на заробітки до Польщі, а родину перевіз до Олександрії.
«У 2022-му я повернувся в Україну, хотів отримати посвідчення водія. Це був січень, місяць до війни. Встиг отримати».
У липні того ж року його мобілізували. Спочатку – до 58-ї окремої мотопіхотної бригади, а з червня 2023-го – до 28-ї механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
«Для себе вирішив, що не буду тікати, уникати чи ще щось. Чекав поки це все закінчився, чекав до липня 2022 року. Тоді мене мобілізували. Саме у 28-ій бригаді я був, коли потрапив у полон».
Бажання малювати не полишало Євгена понад чотири роки. На фронті воно повернулося – переважно у вигляді скетчів і замальовок улюблених героїв коміксів.
«Був період, коли мені нічого не хотілося – з 2018 року, поки я був у Польщі. Там я не малював, не було поривів, бажання не було. От пішов я на війну, я не малював. Потім уже там був момент, коли якесь віконечко було, я трохи мав часу. Тоді щось мені захотілося. Я попросив дружину вислати мені олівці та альбом. Це були ескізи різні. Абсолютно різні тематики, замальовки, окремі елементи. Я дуже люблю комікси, щось схоже малював».
Картини, портрети та розписані гільзи
Писати картини олійними фарбами Євген навчився ще під час навчання в університеті, де майбутніх учителів готували й до роботи художниками.
«Ми коли навчалися в університеті, ще в 2013-му, нас вчили не тільки на вчителів образотворчого мистецтва, а й на художників. Ми писали картини олійними фарбами, олівцями, була комп’ютерна графіка. Тому картини маслом писати я почав ще тоді».
Сьогодні він пише портрети та пейзажі на замовлення. Своє приміщення поділив надвоє – тату-салон в одній частині, художня майстерня в іншій.
Паралельно триває реабілітація. Євген спілкується з побратимами, які пережили схожий досвід, і каже, що це додає сил.
«Дуже приємно, коли військові приходять і можна з ними поспілкуватись, бачити, що вони не падають духом. Це мене надихає. Ця війна стосується кожного, кожен має робити якийсь внесок».
Серед найцікавіших замовлень – розпис відпрацьованих гільз у патріотичному стилі. У майбутньому чоловік хоче освоїти техніку реалізму.
«Я тільки набираю хід, ще шукаю свій стиль, роблю індивідуальні ескізи. Хотів би навчитися реалізму, але це складний процес. У картинах це зазвичай портрети, а три місяці тому мене просили розмальовувати гільзи. Це був дуже цікавий досвід. Головне зараз – набити руку та знайти свій підхід».
Учнів педагог поки не набирає – каже, спершу треба вдосконалити власну майстерність. А ще Євген їздить на автопробіги й акції на підтримку полонених та зниклих безвісти воїнів.
Довідка: обмін «1000 на 1000»
Формат обміну «1000 на 1000» узгодили на переговорах України та Росії у Стамбулі 16 травня 2025 року. Міністр оборони Рустем Умєров тоді заявив, що сторони погоджують покроковий план реалізації домовленостей.
Перший етап відбувся 23 травня – додому повернулися 390 українців, серед них 270 військовополонених і 120 цивільних заручників. За словами президента Володимира Зеленського, обмін мав тривати три дні, з 23 по 25 травня.
Другий етап пройшов 24 травня. Тоді з полону звільнили ще 307 військовослужбовців.
Третій, завершальний етап відбувся 25 травня – саме тоді додому повернулися 303 українські військові, серед яких був і Євген Нежданов. Про завершення обміну повідомив у Facebook Володимир Зеленський: пост президента.
