18 липня у Кропивницькому відбулася перша в Україні подія такого формату — молитовний сніданок, присвячений памʼяті загиблих, зниклих безвісти та полонених українських військових. Захід ініціювала місцева жителька Вікторія Яремчук, яка втратила чоловіка на війні та понад десять років шукає свого сина, зниклого під час АТО.
Сніданок провели в актовій залі інженерного коледжу Центральноукраїнського національного технічного університету. Там зібралися близько сотні людей — рідні військовослужбовців, представники церков, громадських організацій і місцевої влади.
Особистий біль став поштовхом до ініціативи
Ідея провести такий захід виникла у Вікторії Яремчук — матері зниклого безвісти та вдови загиблого захисника. Її син Олександр, який служив у 42-му батальйоні, зник у 2014 році під Савур-Могилою, рятуючи поранених побратимів. А у грудні 2022 року в боях за Бахмут загинув її чоловік, також на ім’я Олександр.
«Я довго носила цю ідею в собі. Хотіла, щоб ми могли зібратися не лише на похованнях, а й разом помолитись за наших синів, чоловіків, дочок. Щоб підтримати одне одного», — розповіла Вікторія журналістам.
Молитва — як простір сили та надії
Захід розпочався о 9:00 з міжконфесійної молитви. Присутні вшанували пам’ять загиблих, помолилися за зниклих безвісти, полонених, а також за живих військовослужбовців, які нині боронять країну. Із молитвою звертались священнослужителі різних конфесій, які входять до обласної ради церков.
Пастор Юрій Демидов, який головує в раді церков Кіровоградської області, відзначив високий рівень підтримки ініціативи:
«Ми навіть не очікували, що зал буде повним. Дехто не зміг потрапити. Наступного разу розширимо формат. Такі сніданки мають стати регулярними й у інших громадах».
Він додав, що хоча традиція молитовних сніданків зародилась у США понад 70 років тому, в Україні такий формат саме на вшанування памʼяті військових реалізований уперше.
Історії присутніх — голоси втрати і віри
Любов Познякова прийшла на сніданок із портретом сина Віталія, який загинув на фронті. У 2009–2013 роках він навчався саме в цьому коледжі, де відбувся захід. За словами жінки, син пішов добровольцем у перші дні повномасштабного вторгнення:
«Перед війною він був старостою у нашому селі. Сказав: “Я мушу йти. Якщо не я — вони прийдуть сюди”».
Оксана Джафарлі, ще одна учасниця заходу, понад рік чекає вістки від чоловіка. Військовослужбовець Олександр Шлянін із 41-ї бригади зник безвісти у Часовому Ярі. Його дружина щодня тримається за віру — гасло їхньої бригади «Віра сильніша за страх» стало для неї внутрішнім орієнтиром:
«Я вірю, що ще зустріну його. Молитва — це те, що тримає нас при силі».
Молитовний сніданок тривав майже дві з половиною години. Учасники спілкувалися, ділилися спогадами, підтримували одне одного словом і молитвою. Багато хто зазначав, що отримав внутрішній ресурс, аби продовжувати жити далі попри біль утрати.
